Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України - Вікторія Вікторівна Садівнича

У день весілля відбувалося дійство виряджання молодого: мати, напинаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух, обсипала хлопця зерном і дрібними грішми. Опісля молодий у супроводі весільного почту їхав за нареченою. Зустріч відбувалася біля порогу оселі нареченої. Молодята тричі вклонялися своїм батькам, а ті підносили їм хліб-сіль.

Складна церемонія весільного походу передбачала й кілька викупів за наречену. Перший влаштовували хлопці на знак того, що відпускають дівчину з молодіжної громади. Повторювався викуп біля воріт хати нареченої – за право вступу молодого на територію іншого роду (так звана «ворітна»), потім у сінях – за місце біля нареченої. Останній викуп – весільний пропій – родичі нареченого давали наприкінці весілля.

Найдраматичнішою частиною весільного обряду є «покривання», яке символізувало перетворення нареченої на молодицю. Він розпочинався розподілом короваю та спільним його з’їданням молодятами.

Далі брат чи родичка розплітали молодій косу та покривали її голову очіпком і наміткою.

На Поділлі молодий здійснював «втинання коси»: посадовивши наречену собі на коліна, він відрізав косу ножицями.

На Закарпатті зберігся й більш давній обряд – відсікання коси сокирою.

Традиція сплати викупу давно існує в багатьох, передусім у тюркських народів Центральної та частково Східної Азія, Поволжя, Уралу й Зауралля, а також Кавказу. Там викуп називають «калимом», його сплачують наречений та його сім’я за наречену її батькам або родичам.

Сім’я набувала цілковитої чинності тільки тоді, коли в ній з’являлися діти. Родину без дітей вважали неповноцінною, а бездітність – нещастям, про що красномовно свідчить приказка: «Хата з дітьми – базар, а без них – цвинтар».

У народі склалися традиції, які мали оберігати вагітну жінку й молоду матір. Вагітній було заборонено, наприклад, дивитися на змій, зустрічатися з каліками, сліпими та хворими. Нерідко українки підперезувалися широким вовняним поясом, який правив за оберіг, а гуцулки натягали чоловічі штани, щоб приховати свою вагітність від злих сил.

…під час пологів відкривали двері, відчиняли всі замки, розв’язували всі вузли, щоб дитина легше вийшла на світ? Породіллю ж обкурювали спеціальним зіллям. Усі ці дії виконувала досвідчена в таких справах жінка – баба-повитуха.

Щоб новонароджена дитина росла здоровою, у першій купелі використовували свячене зілля або свячену воду. Хлопчику до купелі клали дев’ясил (щоб був сильним), а дівчинці додавали меду, квітів, молока (щоб була гарною). Скупану дитину обсушували коло печі – не тільки з гігієнічних міркувань, а й для того, щоб прилучити малюка до хатнього вогнища.

В Індії після того, як жінка народжувала дитину, чоловік надягав її сукню, а потім лягав у ліжко. Чоловіка слід було доглядати й давати йому ті самі ліки, які приймала його дружина-породілля.

За християнським звичаєм, новонароджену дитину охрещують. Раніше хрестини старалися влаштувати в день народження, оскільки вважали, що до них матері не можна годувати дитину. Але пізніше цього звичаю дотримувалися рідко, і хрещення могло відбутись за місяць, два, а то й пізніше.

В обряді хрестин важливу роль відігравали куми (у церковному варіанті – хрещені батьки), яких запрошував батько немовляти. На Середній Наддніпрянщині обирали переважно одну пару кумів із-поміж близьких родичів, на Волині – дві-три пари як із близьких, так і з далеких родичів, на Поділлі – до п’яти, з родичів і знайомих, на Наддністрянщині – до десяти пар. Відмову від кумівства вважали за гріх. Але й відповідальність на кумів покладали велику: вони справляли для похресника всі хрестильні обряди, пострижини й весілля.

…традиційно головними організаторами весілля в Мексиці були хрещені батьки нареченого та нареченої? Вони й фінансували торжество.

Після хрестин у церкві куми й сусіди збиралися в оселі батьків новонародженого за святковим столом. Обов’язковою стравою на гостинах була бабина каша – страва з пшеничної крупи на яйцях і маслі, яку за звичаєм готувала баба-повитуха. Усі присутні торгувалися за право розбити горщик із кашею, а найвищу ціну зазвичай давав хрещений батько немовляти. Йому й діставався горщик з кашею, який він, піднявши високо над столом, розбивав об ріг так, щоб черепки й каша лишилися на столі. Зрізавши верхню засмажену шкуринку й поставивши на неї чарку горілки або варенухи, кум подавав усе це породіллі з побажанням здоров’я їй та дитині. Кожен із гостей на хрестинах брав собі грудочку каші, а молоді жінки ще й черепок. Це мало забезпечити молодому подружжю продовження роду.

Закінчувалися хрестини гостюванням у кумів батьків новонародженого, які приносили в дарунок сім хлібів і полотно. У гуцулів хрестини завершувалися тим, що хрещені батьки дарували похресникові до весілля коня, корову чи овець. Завдяки цьому між кумами й батьками дитини встановлювалися свояцькі стосунки.

У Вірменії хрещення дитини відбувалось у восьмий день її життя. Коли малюка везли на хрещення, дорогою роздавали хліб жебракам, щоб життя дитини було щасливим. Головними учасниками хрещення були священик, хрещений батько та жінка, яка допомагала матері дитини під час пологів. Священик тричі занурював немовля у воду, потім віддавав хрещеному батькові, а той – повитусі, котра одягала дитину й отримувала за це платню від хрещеного, віддаючи йому малюка.

Старовинний звичай пострижин зберігся з дохристиянських часів і раніше був способом подяки Роду й Рожаницям. Звичайно, пізніше смисл цього обряду було втрачено, так само змінились і терміни підстригання дітей: інколи це роблять відразу по хрестинах, але найчастіше дотримуються традиції першого постриження на перший чи другий рік життя дитини.